Справа № 760/17895/22

В цій справі стягнуто на користь Позивача 336.428,00 грн. компенсації та витрати на правничу допомогу у розмірі 4.525,72 грн.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 липня 2023 року Солом`янський районний суд м. Києва в складі головуючого – судді Усатової І.А., за участю секретаря – Омелько Г.Т., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного науково-дослідного інституту з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи, третя особа: ОСОБА_2 про стягнення середнього заробітку, суд,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Зазначає, що рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 09.04.2021 по справі № 760/2130/20 за позовом ОСОБА_1 до Державного науково-дослідного інституту з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи скасовано наказ Державного науково-дослідного інституту з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи № 396-к від 20.12.2019 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» в частині притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 ; скасовано наказ № 398-к від 21.12.2019 «Про звільнення ОСОБА_1 », яким ОСОБА_1 звільнено з посади заступника директора Державного науково-дослідного інституту з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи за одноразове порушення трудових обов`язків відповідно до п. 1 ст. 41 КЗпП України; поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника директора Державного науково-дослідного інституту з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи з 26.12.2019; стягнуто з Державного науково-дослідного інституту з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 26.12.2019 по 09.04.2021 включно у розмірі 508244, 75 грн.

Рішення суду було залишено без змін судом апеляційної інстанції.

Частиною 8 ст. 235 КЗпП України передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого підлягає негайному виконанню. У порушення вимог ст. 235 КЗпП України та у порушення вимог п. 4 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, позивача не було поновлено на роботі негайно, а поновлено тільки 01.07.2022 наказом директора ДНДІЛДВСЕ № 109-к від 01.07.2022 «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 », тобто поновлено на роботі на раніше займаній посаді по спливу 447 днів від дня прийняття судом рішення про поновлення на роботі. Отже час на який затримано виконання рішення суду про поновлення роботі складає 447 днів і стягненню підлягає компенсація за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі за 447 днів.

Посилається, що приймаючи рішення про скасування наказів 396-к, № 398-к, поновлення позивача на роботі та стягнення з відповідача середньої заробітної плати на користь позивача, судом було проведено розрахунок середньоденного заробітку на момент звільнення. Відповідно до рішення суду середньоденний заробіток позивача на момент звільнення становив 1563,83 грн.

Таким чином з Відповідача на користь Позивач підлягає стягненню 669 032,01 грн. (447- кількість днів помножена на 1563,83 – середньоденний заробіток).

Відповідно до вимог ст. 233 КЗпП України – працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Відповідно до вимог ст. 234 КЗпП України – у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

Відповідно до вимог ст. 127 ЦПК України – суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Отже, для звернення до суду з даною позовною вимогою законом передбачений 3-х місячний строк, який слід рахувати з дня коли позивач дізнався чи міг дізнатися про порушене право. Також законодавством передбачено зупинення перебігу позовної давності. Випадки зупинення перебігу позовної давності передбачені ст. 263 ЦПК України. Одним з випадків зупинення позовної давності є перебування Позивача у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан.

Відповідно зо вимог п. 4 ч. 1 ст. 263 ЦПК України – перебіг позовної давності зупиняється якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан.

Збройний напад росії на Україну 24.02.2022 є загальновідомим фактом та доказуванню не підлягає. Починаючи з 24.02.2022 на всій території України введений військовий стан який було неодноразово продовжено і який діє і на час підготовки даної позовної діяльності.

Починаючи з 25.02.2022 по 19.10.2022 позивач проходив службу у складі Збройних Сил України, що є безумовною підставою для зупинення перебігу позовної давності. Посаду та справи позивач здав 19.10.2022 відповідно до наказу № 284 від 19.10.2022. Таким чином початок перебігу позовної давності для Позивача для звернення до суду з позовною вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі починається з 20.10.2022 (з наступного дня після звільнення зі складу Збройних Сил України).

Просить визнати поважною причину пропуску строку звернення до суду, у зв`язку з перебування у складі Збройних сил України під час військового стану та поновити строк на звернення до суду.

Окрім того, просить стягнути витрати на правничу допомогу витрати на професійну правничу допомогу.

Враховуючи вищенаведене, позивач просить задовольнити позов.

Ухвалою судді від 05.12.2022 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення виклику сторін.

10 березня 2023 року до суду надійшов відзив на позов у якому відповідач позов визнав частково у сумі 336 428 грн за 308 робочих днів, виходячи з середньоденної заробітної плати у сумі 1092,30 грн.

Стосовно підрахунку кількості днів та, відповідно суми компенсації та розрахунку середньоденного заробітку позивача, надав наступні заперечення та уточнення розрахунку днів та суми, що підлягає стягненню.

Керуючись підпунктом “з” пункту 1, пунктами 2 та 3, абзацом першим пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі – Порядок), що застосовується у випадках вимушеного прогулу та за час затримки виконання рішення суду та з урахуванням статті 6 Закону України “Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану” надав розрахунок середнього заробітку позивача та кількості робочих днів за період затримки виконання рішення суду.

Середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, відповідно до вищевказаного Порядку. Місяцем настання події був грудень 2019 року, а два місяці, що передують події, – жовтень, листопад 2019 року.

При розрахунку відповідно до Порядку середня заробітна позивача становила – 1092,30 гривень.

Так зазначають, щодля розрахунку беруться виплати за жовтень-листопад 2019 (останні 2 календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбулася подія, місяць звільнення – грудень 2019 р.) Заробітна плата за фактично за відпрацьовані робочі дні (38230,63 грн.) : відпрацьовані робочі дні за встановлений період (35дн.), дорівнює середньоденної заробітної плати 38230,63 (грн) : 35 (дн) =1092,30 гри. сер/ден з/п

Послалися, що у 2021 році: у квітні – 15 робочих днів (з 10.04.2021); у травні – 18 робочих днів; у червні – 20 робочих днів; у липні – 22 робочих дні; у серпні – 21 робочий день; у вересні – 22 робочих дні; у жовтні – 20 робочих днів; у листопаді – 22 робочих дні; у грудні – 22 робочих дні.

Разом за 2021 рік складає – 182 робочих днів, а у 2022 році: у січні – 19 робочих днів; у лютому – 20 робочих днів; у березні – 22 робочих дні; у квітні – 21 робочий день; у травні – 20 робочих днів; у червні – 20 робочих днів. Разом за 2022 рік складає – 126 роб. дні.

За весь період затримки виконання судового рішення всього – 308 днів.

22 лютого 2023 надійшла заява позивача, в якій вказує, що рішення суду, за час затримки виконання якого він просить стягнути середній заробіток, оскаржувалось відповідачем в суді апеляційної та касаційної інстанції та було залишено в силі без змін.

Будь-яких пояснень від третьої особи до суду не надходило.

Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 43 Конституції України передбачає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до статі 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно із частиною першою статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Частинами першою, другою статті 233 КЗпП України визначено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно із статтею 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання (далі – підприємства), а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати визначає Закон України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі – Закон № 108/95-ВР).

Частиною першою статті 1 Закону № 108/95-ВР визначено, що заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до статті 2 Закону № 108/95-ВР основна заробітна плата -це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата -це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Предметом спору у даній справі є стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді відповідно до статті 236 КЗпП України.

Суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення середнього заробітку на користь позивача за період з наступного дня після прийняття судом рішення про поновлення позивача на посаді (10 квітня 2021 року) і до винесення відповідачем наказу ДНДІЛДВСЕ № 109-к від 01.07.2022 «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 », виходячи з наступного.

Статтею 236 КЗпП України визначено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 09.04.2021 у справі № 760/2130/20 за позовом ОСОБА_1 до Державного науково-дослідного інституту з лабораторної діагностики та ветеринарно- санітарної експертизи скасовано наказ Державного науково-дослідного інституту з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи № 396-к від 20.12.2019 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» в частині притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 ; скасовано наказ № 398-к від 21.12.2019 «Про звільнення ОСОБА_1 », яким позивача звільнено з посади заступника директора Державного науково-дослідного інституту з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи за одноразове порушення трудових обов`язків відповідно до п. 1 ст. 41 КЗпП України; поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника директора Державного науково-дослідного інституту з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи з 26.12.2019; стягнуто з Державного науково-дослідного інституту з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 26.12.2019 р. по 09.04.2021 р. включно у розмірі 508244, 75 грн.

Рішення суду було залишено без змін судом апеляційної інстанції.

Частиною 8 ст. 235 КЗпП України передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого підлягає негайному виконанню.

У порушення вимог ст. 235 КЗпП України та у порушення вимог п. 4 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, позивача не було поновлено на роботі негайно, а поновлено тільки 01.07.2022 наказом директора ДНДІЛДВСЕ № 109-к від 01.07.2022 «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 ».

Приписами статей 129, 129-1 Конституції України регламентовано, що судове рішення є обов`язковим до виконання, що є однією із основних засад судочинства.

Європейський Суд з прав людини (далі – ЄСПЛ), практика якого застосовується судом як джерело права відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України та Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», неодноразово звертав увагу на те, що «право, передбачене частиною першою статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система дозволяла остаточному та обов`язковому судовому рішенню залишатися без дії на шкоду однієї зі сторін» (рішення ЄСПЛ від 19 березня 1997 року у справі Hornsby v. Greece («Хорнсбі проти Греції»), п.40), рішення ЄСПЛ від 20 липня 2004 року у справі Shmalko v. Ukraine («Шмалько проти України»), п. 43).

Статтею 235 КЗпП України визначено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню. Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави. Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Враховуючи, що судове рішення від 09.04.2021 про поновлення позивача на роботі було виконано лише 01.07.2022 , суд зазначає про затримку виконання судового рішення роботодавцем.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року (справа №755/12623/19) визначила природу середнього заробітку за час вимушеного прогулу, вказавши, що такий заробіток за природою є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію. Незаконне звільненні – це незаконне припинення роботодавцем із працівником трудового договору в односторонньому порядку. У свою чергу, виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника полягає у відновленні трудового договору, який раніше існував і був незаконно припинений.

Статтею 233 КЗпП України визначені строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів. На момент виникнення спірних правовідносин частина друга вказаної норми встановлювала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення частині другій статті 233 КЗпП України. Так, у рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині 2 статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду з якими не обмежується будь-яким строком.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. Однією з таких гарантій Конституційний Суд України визнав оплату за час простою, який мав місце не з вини працівника.

До вимушеного прогулу прирівнюється затримка роботодавцем виконання рішення про поновлення на роботі (стаття 236 КЗпП України). Середній заробіток за своїм змістом також є державною гарантією, право на отримання якої виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин.

Отже, право на заробітну плату не обмежується будь-яким строком щодо судового захисту і такий висновок прямо випливає з частини другої статті 233 КЗпП України.

Позовні вимоги позивача стосуються стягнення належної йому заробітної плати, які, відповідно до статті 233 КЗпП України, не обмежуються будь-яким строком звернення до суду.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 552/3404/17, від 30 січня 2019 року у справі № 808/1271/18, від 22 квітня 2021 року у справі № 826/8789/18, від 10 травня 2022 року у справі №369/3013/20, від 26 травня 2022 року у справі №420/10861/21.

Що стосується позиції відповідача щодо періоду та суми середнього заробітку, суд зазначає наступне.

Відповідач позов визнав частково у сумі 336 428 грн. за 308 робочих днів, виходячи з середньоденної заробітної плати у сумі 1092,30 грн.

Згідно підпункту “з” пункту 1, пунктів 2 та 3, абзацу першого пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі – Порядок), з урахуванням статті 6 Закону України “Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану” середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, відповідно до вищевказаного Порядку. Місяцем настання події був грудень 2019 року, а два місяці, що передують події, – жовтень, листопад 2019 року.

Згідно довідки №9 від 07.03.2023 останніми повними календарними місяцями роботи, що передували місяцю, в якому відбулося звільнення, а саме- грудень 2019, були жовтень та листопад 2019.

При розрахунку відповідно до Порядку середня заробітна позивача становила – 1092,30 гривень.

Зазначено, щодля розрахунку беруться виплати за жовтень-листопад 2019 (останні 2 календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбулася подія, місяць звільнення – грудень 2019 р.) Заробітна плата за фактично за відпрацьовані робочі дні (38230,63 грн.): відпрацьовані робочі дні за встановлений період (35дн.), дорівнює середньоденної заробітної плати 38230,63 (грн..) : 35 (днів) =1092,30 гри. сер/ден з/п

За весь період затримки виконання судового рішення всього – 308 днів.

Виходячи з вищевикладеного суд приходить до висновку про часткове задоволення позову та стягнення 336 428 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 43 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Що стосується стягнення витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Таким чином, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову – на відповідача;

2) у разі відмови в позові – на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Статтею 59 Конституції закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до п.п.6, 9 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги – домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Представництво – вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги – види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Згідно зі ст.19 Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

– надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

– складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

– представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Статтею 30 Закону передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до частин 1-3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

З точки зору ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу стороною відповідача надано суду письмові докази.

У матеріалах справи міститься договір про надання правничої допомоги від 24.11.2022, ордер на надання правової допомоги на адвоката Степанюка А.С. №1313209, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю адвоката Степанюка А.С. серії ЛГ №000012 від 04.03.2014, акт виконаних робіт щодо надання правової допомоги від 30.11.2022 з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, а саме:

-вивчення та правовий аналіз наданих Клієнтом документів, надання консультації (1500 грн./1 год.) – 1 год. – 1500 грн.;

-підготовка (виготовлення) позовної заяви, в тому чисті виготовлення відповідної кількості додатків в копіях (документів що додаються до позовної заяви) подача позовної заяви безпосередньо до суду (1 год./1500 грн.) – 5 год. – 7 500 грн., а всього – 9000,00 грн.

Згідно з частинами 4-6 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Вирішуючи питання про стягнення витрат на правничу допомогу суд приймає до уваги предмет спору сторін, характер та обсяг виконаної роботи адвокатом, предмет спору сторін, який має усталену судову практику, обсяг виконаної роботи на виконання умов договору, принцип співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру. Заяв про необґрунтованість розміру витрат на правничу допомогу чи їх зменшення з боку відповідача не надходило.

За таких обставин, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, суд приходить до висновку про стягнення з Державного науково-дослідного інституту з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 4525,72 грн..

Відповідно до ч.ч. 1,6 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України « Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, – у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

В п.13 ч.5 Закону України « Про судовий збір» зазначено, що від сплати судового збору звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України – у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 25 червня 2015 року позивач є учасником бойових дій.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, судовий збір у розмірі 992,40 грн. має бути стягнутий з відповідача на користь держави.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 24, 94, 233, 236 КЗпП України, ст. 5, 12-13, 76, 81, 133, 137, 141, 263-265, 430 ЦПК України, суд, –

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного науково-дослідного інституту з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи (код ЄДРПОУ 00699690, адреса: 03151, м.Київ, вул.Донецька, 30) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) суму середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі у розмірі 336 428 грн., витрати на правничу допомогу у розмірі 4525,72 грн.

Допустити негайне виконання в частині стягнення суми середнього заробітку за один місяць.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.А. Усатова